Перші свідчення Надії

Перші свідчення Надії

Кремлівська бранка Надія Савченко скористалась своїм правом почати судове слідство з викладу своєї правдивої версії подій… у театрі абсурду. Він розігруватиме «справу Савченко» як мінімум до кінця жовтня.

Сьогодні вночі повернувся з чергового судилища. Але його відмінність від попередніх – розгляд «справи» по суті, під час якого Надія вперше дала покази.

Про Донецьк. Суд призначили у невеличкому депресивному містечку Донецьк, яке з трьох сторін оточене Луганською областю. З того боку кордону – українське Ізварино, яке тимчасово окуповане російськими військами, як і Крим та частина Донецької і Луганської областей.

Чому Донецьк? За версією лжеслідства саме тут Надія «добровільно» перетнула кордон на таксі, а тому – стаття про незаконний перетин кордону і відповідна підсудність за місцем вчинення порушення.

Вже на виїзді з цього містечка у напрямку українського кордону прямувала колона російських військових камазів щонайменше 20 автівок без номерних знаків, але битком набиті особовим складом. Деякі камази стояли на узбіччі, а поблизу солдатики-строковики. Ось вам і відведення військ, і мінські угоди в одному флаконі.

Про страх режиму. Розпочалось засідання відмовою суду задовольнити клопотання Надії Савченко надавати свідчення під «детектор брехні». Правда для них смертельна.

Навіть карти google суд не дав адвокатам використати, щоб об’єктивно показати, як було насправді. Відтак, суд взагалі відмовив у всіх клопотаннях захисту. Кривосуддя в дії.

Про антураж. До залу судилища запустили чимало журналістів, майже десяток камер. Зрозуміло, що п’єса була розіграна для «ватного глядача». Адже очевидно, що питання прокурора були навмисно заготовленні: про визначення поняття «сепаратистів» та чи може орієнтуватися Надія на місцевості.

Про захист. Адвокати мають в арсеналі чимало доказів невинності Надії, її тверде алібі. Окрім того, подали важливі процесуальні клопотання, які одразу були відхилені. Однак ці докази необхідно дуже ретельно збирати, оскільки вони важливі для майбутнього трибуналу в Гаазі над Путіним і його режимом.

Після засідання адвокати назвали справу Надії «фальшивкою» та «позорною» для російського правосуддя: «Це вирок не для Надії, а всієї правоохоронної системи Росії…».

Про Надію. Як завжди, смілива та відверта: «Я розуміла, що в полоні мене можуть убити, але на це я і офіцер, щоб усвідомлювати таку можливість».

Дуже детально розповіла, як потрапила в полон і показала поранення в руку навиліт. Це важливо, бо доказує її невинуватість.

Надія розповіла, що у Воронежі її допитували як свідка у справі проти Авакова-Коломойського. Історія про загиблих журналістів з’явиться пізніше. Також вона оприлюднила листа, в якому заявила, що суд у Росії не може бути чесним і справедливим.

Про прокурорів. Після виступу Надії ініціатива перейшла до них. Два місцевих і один московський. Задавали чимало абсурдних з погляду здорового глузду запитань. Але московський почав з провокації: «Чи доводилось вам вбивати людей?» Це зрозуміло, з огляду на кількість камер та збоченої фантазії виробників російських псевдо новин.

Це питання не вибило Надію з колії: «Так, я вбивала людей, які намагалися вбити мене, нападали на мою землю». Чесна відповідь безчесним блазням.

Особливо прокурорів цікавило місце перебування українських підрозділів та чи коригувала Надія артилерійський вогонь. На прохання Надії показати карту – вперто відмовлялися. Тому на словах старалися – «кілометр вправо, два вліво..».

Про «потерпілих-свідків». Після завершення «допиту» Надії, розпочали давати свідчення так звані «потерпілі» – громадяни України з окупованого міста Металіст. Сеанс перехресної брехні тривав не довго. Після запитань адвоката Новікова, який блискуче знає справу, «потерпіла» бабуся сама ж спростувала свої покази. А на слова «потерпілої», що все знає, бо дивиться російське ТВ, Надя розсміялася. Коли свідчення допитаних Дмітрієвої (матері) та Бурико (доньки) співпали практично дослівно, стало очевидно, що слідчий видумав свідчення, як це робилося в 30-х…

Пряме порушення судом власного ж КПК, відповідно до якого потерпілим не може бути іноземець, якщо подія відбулася на території іншої держави, жодним чином не вплинула на суддів. Хоча після відповідного зауваження захисту, судді нервово листали КПК, шукаючи відповідну статтю. Знайшли, зніяковіли і … відмовили у зміні процесуального статусу цим жіночкам з потерпілих на свідків. Але факт залишився фактом – процесуального кодексу не знають.

Про суддів. До написаного вище лише додам, що новелою донецького суддівства стала заборона не тільки фотографувати в суді на мобільний телефон, як це було в Москві, але і взагалі заборона користуватися телефоном. Таке правило не передбачено жодними російськими законами, це своєрідна фантазія суддів.

Власне, за те що тримав телефон у руці, мене і видалили із засідання. Правда, у перерві дозволили повернутися. Не знаю, що подіяло – чи намір написати скаргу на незаконні дії судді, чи коментарі українським ЗМІ про безчинства. Але щось таки подіяло.

Що буде далі? Зрозуміло, що фінал цієї «п’єси» вже давно заготований у Кремлі. Але дивлячись на Надію, не покидає думка, що путінський режим обламає зуби на цій мужній українській дівчині-воїні.

P.S. «Сильне ім’я Надія». В дорозі до Києва завершив читати Надіну книгу. В ній вона дуже щира і справжня.