Без України Путін не стане імператором, - Іван Крулько. ІНТЕРВ'Ю ІА Волинські Новини

Без України Путін не стане імператором, – Іван Крулько. ІНТЕРВ’Ю ІА Волинські Новини

«Покоління інформаційної ери»

Революційні події показали, що в Україні сьогодні рушійною силою є свідома молодь. Утім, чи не стали вони знаряддям політиків для досягнення власних цілей?

Майдан показав, що в Україні виросла нова генерація людей з чіткою суспільною позицією та сильною громадянською свідомістю. По мізках цього покоління уже не пройшовся каток радянського пропагандистського асфальтоукладчика. Це покоління інформаційної ери, яке вміє швидко аналізувати, «перетравлювати» величезні масиви інформації, шукати. І головне – бачити, яким повинно бути демократичне суспільство та гідний рівень життя його громадян. Це люди з європейськими цінностями – справедливості, поваги до гідності, прагненням добробуту, свободи слова та реалізації власного потенціалу. А коли у людини є чіткі життєві орієнтири – стержень, що і показав Майдан, то зробити її знаряддям у руках політиків – уже неможливо.

Давайте будемо відвертими. Корупційні політики частенько намагалися купити голоси, зокрема, молоді й не рідко їм це вдавалося в минулому. Політичну корупцію треба викорінювати, за це стояв Майдан. Але це – двосторонній процес – не буде попиту, зникне і пропозиція. Завдання політиків і держави – сформувати у молодих людей мотивацію жити і досягати успіху в Україні, а не прагнути виїхати за кордон назавжди. Тоді і на вибори молодь почне ходити і продавати голоси буде «не прикольно».

Чи реально прогресивній, суспільно свідомій молоді долучитися до ефективного управління країною? В яких галузях може себе реалізувати молода людина?

На жаль, ми уже маємо досвід, коли «я і моя молода команда» Черновецького «накерували» в Києві. Тому тут потрібно діяти не прямолінійно, що молодь – це панацея від усіх бід. Підхід має бути глибшим, ніж просто гасло – «молодь до влади».

Основні критерії для молоді, яка хоче стати ефективними державними менеджерами різних рівнів, схожі на бізнес-підходи – професіоналізм, розуміння справи, уміння знаходити нестандартні підходи, стресостійкість. Однак ефективним управління країною буде лише за умови не власного збагачення, а бажання збагачення країни, її громадян. І тут поле для реалізації потенціалу молоді дуже велике. Відповідь лежить у площині сьогоднішньої реальності.

У чому конкурентна перевага молоді перед управлінцями старшої генерації – незаплямованість у корупційних схемах, інноваційність та англомовність. Перша, друга і третя умови надзвичайно затребувані сьогодні в Україні та відповідають для будь-якої галузі. Адже, по-перше, молодим управлінцям немає, чого боятися під час люстрації. По-друге, уміння впроваджувати інноваційні підходи для оптимізації процесів та отримання кращого результату при обмежених ресурсах – буде на першому плані. А щодо англомовності, то це обов’язкова умова спілкування у сучасному світі. По-суті, це – вимоги до кадрів у провідних країнах світу.

Моя позиція полягає в тому, що молодим людям не потрібні тепличні умови. Потрібно створити можливості для чесної конкуренції і нехай більшого успіху досягають найкращі за знаннями і здібностями, а не правом народження і зв’язками.

«Кожен студент має долучитися до боротьби з корупцією у своєму виші»

Які зміни плануються в молодіжній політиці країни?

Нам потрібні не просто якісні зміни у молодіжній політиці, а формування її як такої. Тому що фактично її не було останніми роками. Необхідно починати все з формування нового фундаменту. Адже Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» був розроблений ще у 1993 році. І хоч зміни у нього вносилися, все одно такий косметичний ремонт не рятує його від застарілості та не відповідності сучасним змінам. Потрібне повне оновлення. Які його засади? Кожна молода людина, яка проживає в Україні, повинна бути впевненою, що саме тут вона зможе отримати гідну освіту, знайти улюблену роботу або створити власний бізнес, придбати комфортне житло та виростити здорових дітей.

І зараз, як ніколи, ми наблизилися до вирішення комплексу цих питань. По-перше, після того, як Євромайдан досяг своєї першої цілі – підписання Угоди про асоціацію, визнання вітчизняних дипломів у свiтi стало реальністю. Однак, аби цей диплом справедливо отримати, необхідно подолати основного внутрішнього ворога українців – корупцію. У боротьбі з нею має взяти участь кожен студент у своєму навчальному закладі.

Що ж до працевлаштування, то в Україні має не лише запрацювати норма закону про гарантування першого робочого місця, вона має реально мотивувати роботодавців наймати людей, які щойно закінчили навчальний заклад та не мають досвіду роботи. А для тих, хто прагне розпочати власну справу, мають бути створені необхідні податкові преференції, широкі можливості для пошуку інвесторів та доступне кредитування.

Останнє також має стати основою житлової політики для молоді. Уже готується національна програма пільгового державного житлового кредитування, яка буде доступна та дієва. І ми вже працюємо над новою законодавчою базою, яка юридично оформить усі ці ініціативи. А втілення їх в життя залежатиме від тих самих ефективних державних менеджерів, про яких ви уже запитували.

«Путін фактично отримав карт-бланш»

У разі військового вторгнення Російської Федерації, чи варто Україні розраховувати на реальну підтримку світової спільноти?

По-перше, військове втручання уже відбулося – це анексія Криму. Зараз на Сході ми спостерігаємо недолуге насаджування кримського сценарію через «туристів Путіна», які мають захопити адмінбудівлі, проголосити народні республіки і попросити у Путіна ввести війська для захисту.

У випадку з Кримом ми спостерігали за реакцією світу. Вона була швидкою, але недостатньо дієвою. Ця реакція фактично дала Путіну карт-бланш на те, що ми сьогодні спостерігаємо на Сході України. Звісно, економічні санкції – це найефективніша зброя сьогодення. Але вона не дає раптового ефекту, потрібен час. По-друге, санкції ще не настільки жорсткі, щоб всерйоз злякати Путіна і його екзальтоване оточення.

Тому Україна має посилено формувати порядок денний на міжнародній арені. Нагадаю, що якби гаранти нашої безпеки відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї – США та Велика Британія – реально мали на меті захистити територіальну цілісність України, то діяли б за правилами статті 5 Північноатлантичного договору. Логіка цієї статті полягає в тому, що напад на одну країну-члена НАТО означає напад на всі країни-члени НАТО. Таким чином, у момент анексії Криму з боку Росії, що означало оголошення війни, Кремль мав би опинитися в стані війни з державами, які дали гарантії безпеки Україні. Цього не сталося. Тому ми повинні актуалізувати питання щодо співпраці з НАТО. Ми бачимо неоднозначну реакцію світу стосовно цього питання, оскільки російське лоббі дуже сильне у багатьох країнах та міжнародних інституціях. Проте, ми повинні постійно піднімати це питання, показати світовій спільноті, що готові до зміни так званого позаблокового режиму, який увів у наше законодавство Янукович під диктовку Кремля.

Таким чином, вступ та реальна співпраця з НАТО – це та підтримка світової спільноти, якої Путін боїться найбільше, адже вона зламає його план федералізації та розчленування України.

І звісно, не можна забувати Угоду про асоціацію з ЄС. Це фактично той базовий документ, щоб реформувати Україну, зробити її сильною в економічному плані та привабливою для інвесторів.

Є думка, що Росія сплановано прагне зірвати вибори в країні, щоб довести світові про нездатність України бути повноцінною державою. Як ви вважаєте?

І ця думка вже підтверджена рядом логічних аргументів та висновків. Без України Росія не може бути імперією, а Путін – імператором. І план «повернення» України готувався давно – підтвердження цьому політика президента-втікача, який протягом свого правління «зливав» Україну у всіх сенсах цього слова. Однак Путін не чекав, що Янукович діятиме за принципом кримінальних елементів – у небезпечній ситуації «лягти на дно». Він мав попросити Путіна ввести війська. І тільки тоді мали з’явитися «зелені чоловічки» в Криму. А Янукович утік передчасно, не виконавши своєї прелюдії-запрошення. Тому Путіну і ко довелося творити аксьоново-констатніновські експромти.

Тепер йому доводиться робити все, аби зірвати вибори, щоб в Україні не з’явився «легітимний» для світової спільноти президент. Українці в цьому компоненті повинні виконати свою домашню роботу – «проголосувати ногами», тобто прийти на виборчі дільниці. Висока явка виборців, особливо на півдні і сході, зірве плани Путіна.

Хочу відзначити, що світ не сумнівається в тому, що Україна – повноцінна держава. Її влада визнана, законодавча та виконавча гілки активно працюють у євроінтеграційному напрямі.

Однак на сьогодні дуже багато залежить від нас. Окрім того, щоб не допустити зриву виборів, українцям потрібно обрати Президента, який зуміє протиставити агресору економічно сильну країну з високим рівнем обороноздатності.

«Місія України – розширювати кордони демократії на схід»

Що потрібно зробити Україні, щоб взяти реванш у інформаційній війні з північним сусідом? Скільки часу на це потрібно?

Згадайте останні обкладинки провідних світових ЗМІ. Там Путін зображений дуже «красномовно». Звісно, його машина пропаганди потужна та регулярно змащується мільярдами нафотодоларів. Однак цього виявилося замало. Після президента, який провів з азійським імперським розмахом зимові Олімпійські ігри в субтропіках, він став президентом-агресором в міжнародному ізоляторі для диктаторів. А його інформаційна кампанія зараз спрямована саме на внутрішнього споживача, аби підняти свій рейтинг і перемкнути увагу зубожілих росіян від падіння економіки, корупції, знищення залишків свободи слова на зовнішнього ворога.

Україна своїм медіа-ресурсом не може конкурувати з цим шабашем російських ЗМІ всередині РФ. Тим більше, політика зомбування у Росії має дуже глибоке коріння. Зневага до українства там плекалася століттями. І що ми бачимо зараз? Тотальну кисельовізацію, повне закупорювання російського медіа-простору. Нещодавно в Росії відключили радіо «Голос Америки». Таке уже траплялося в історії СРСР і ми знаємо, чим закінчилося.

Тому наше завдання – не реванш, оскільки це поняття вже має відтінок компенсації своєї неповноцінності за рахунок приниження іншого. Ми маємо сформувати свою національну інформаційну політику. Збалансовану, з дотриманням високих стандартів, захищену від впливу зовнішніх агентів. Скільки часу на це потрібно? Зрозуміло, що не місяць і не два. Адже це – вкрай важлива частина єдиного цілого. Майдан запустив цей процес. І теперішня, і майбутня влада повинні підняти його на якісно новий рівень у комплексі з іншими питаннями державного оновлення.

І тоді Путін програє свою війну – війну брехні, цинізму і тотального обману. Адже якою б залізною не була його завіса від України, демократії та справедливості, знайдеться шпаринка, через яку промінець світла проб’ється і дуже швидко запанує над мороком. Місія нинішньої України – розширювати кордони демократії на схід. Ми обов’язково допоможемо нашим північно-східним сусідам прозріти і відчути смак волі і свободи від диктатора.

Розмовляла Юлія МАЛЄЄВА