Марафон українських змін. Чому ж так довго?

71% українців вважають, що справи в країні йдуть у неправильному напрямку.
Та реальність інакша.

Ні для кого не буде секретом, що більшість громадян незадоволені станом економіки та темпами просування реформ в Україні. Відповідно до останнього соціологічного дослідження International Republican Institute, 71% українців вважають, що справи в країні йдуть у неправильному напрямку. З того ж дослідження можна також побачити, що 65% населення вважають, що економічне становище в Україні дещо погіршилось або набагато погіршилось (35% та 30% відповідно). Довіра до інституцій та політиків критично низька, а приблизно 60% населення не мають гадки за кого голосувати на наступних президентських виборах. Всі ці показники вказують на те, що люди отримали не те, що очікували і що їм обіцяли. Нове життя не настало, результати реформ не відчуваються, грошей в кишенях не побільшало.

Буквально півтора роки тому український уряд прозвітував про запуск 144 реформ та змін, відповідно до плану з візової лібералізації, який є частиною Угоди про асоціацію з ЄС. Трохи пізніше глава представництва ЄС в Україні Х’юг Мінгареллі висловив таку думку: «Якщо ви не бачите реформ в Україні – ви або ідіоти, або обмежені люди». А буквально недавно Український центр європейської політики провів моніторинг виконання Угоди про асоціацію з ЄС, який показав, що в період з 1 листопада 2014 року по 1 листопада 2018-го Україна виконала 24% вимог.

Але пересічний українець живе в іншій реальності: йому ці красиві цифри та гучні заяви «погоди не роблять». Де обіцяне нове життя за європейськими стандартами? Де ці зміни, чому ж так довго? Такі думки з’являються майже у кожного. А й справді, чому ж так довго?

Цінності – не нормативний акт, який можна змінювати хоч кожну парламентську сесію.

Треба почати з того, що сьогодні Україна поступово здійснює перехід від природної держави до суспільства відкритого типу. Ці терміни були введені в науковий обіг лауреатом Нобелівської премії з економіки Дуґласом Нортом, який також багато писав про інституційні зміни та вплив, який вони здійснюють на економіку. Під природною він розумів державу, яка використовує політичну систему для регулювання економічної конкуренції та створення економічних рент, які впорядковують суспільні відносини, контролюють насильство та налагоджують соціальну співпрацю. Іншими словами – це держава, яка керується панівною коаліцією, що надає доступ до цінних ресурсів або доступ до контролю над важливими видами діяльності лише елітним групам. Щось схоже на модель української держави.

В свою чергу під суспільством відкритого доступу Норт розуміє державу, якій притаманна: відкритість економічного та соціального доступу, що гарантує відкритість політичної системи; заборона на застосування насильства у конкуренції, що гарантує відкритість економічного та соціального доступу; ефективність політичної та судової системи, що гарантують дотримання заборони на застосування насильства. Таким чином, конкуренція на всіх рівнях сприяє підтриманню порядку відкритого доступу. Це та модель держави, до якої ми прагнемо. Ці моделі – ті «до» і «після», які наша держава має пройти, реформуючи свої інститути та суспільство.

Та скільки ж часу може зайняти такий перехід від природної держави до суспільства відкритого типу? Перш ніж відповісти, слід розібратись в самій природі інституційних змін або реформ, які ми намагаємось впровадити в нашій державі. Будь-яка інституційна зміна – це передусім зміна «правил гри» для суспільства. Тобто соціальної поведінки індивідів, їхніх звичок, правил та порядків, що в свою чергу викликає зміну особистих цінностей та парадигм. Відтак будь-які перетворення в державі не можуть відбуватись без зміни цінностей самого суспільства. То чи може прийняття закону, програми або стратегії будь-якої реформи змінити «правила гри» в державі? Скоріше за все ні. «Нереформовані» суспільні цінності знайдуть сотні методів як обійти такий закон і робити все по-старому. Що, зрештою, і відбувається.

Чи можна швидко змінити цінності людей? Спитав би той, хто вимагав швидких змін вже сьогодні. Та й тут нам знадобиться терпіння та витримка.

Цінності – не нормативний акт, який можна змінювати хоч кожну парламентську сесію. Це складний механізм поглядів та уявлень людини, який формує її світогляд та моделі поведінки. Цінностям не притаманні швидкі зміни – вони змінюються під впливом глобальних тенденцій. Такі зміни більш помітні від покоління до покоління. Тому часто й виникають непорозуміння та суперечки.

Годі чекати швидких змін та реформ сьогодні чи завтра. Тому що обрана нами дистанція не долається спринтерським забігом. Цей марафон потребує сил, наполегливості та витривалості. І тільки фініш покаже наш результат.