Українська політика: дорогу молодим чи стороннім вхід заборонено?

«Усі, хто розмірковував про мистецтво управління людьми, переконані, що долі імперій залежать від виховання молоді».
Так казав ще давньогрецький філософ Арістотель. Не менш актуальна ця теза сьогодні. Молоді українці відмовляються брати відповідальність за долю своєї країни, проходячи повз виборчі дільниці у день голосування. На минулих парламентських виборах зафіксовано черговий антирекорд явки молоді – свій голос віддав лише кожен третій. Низька електоральна активність є наслідком, у тому числі, недостатнього рівня політичної освіти. Молодь губиться у великій кількості передвиборчої інформації, не може її критично оцінити. Щоб озброїти молодих людей знаннями та досвідом, аби ті могли самостійно аналізувати політичні реалії та раціонально формувати власні позиції та погляди, треба нарешті ввімкнути «зелене світло» політичній освіті молоді в Україні.

У країнах розвиненої демократії добре розуміють, що готовність молодих громадян брати участь у політичних процесах, здатність приймати критично осмислені рішення та нести за них відповідальність не формуються стихійно, а набуваються в ході системної роботи з молоддю. Натомість в Україні політична освіта – фрагментарне накопичення знань, які молоді люди отримують під час спілкування з сім’єю, однолітками, зі ЗМІ. Саме тому молодь стає легким об’єктом для маніпулювання та ведеться на популізм. Саме тому буйно квітне непотизм – діти, племінники, брати та інша «молода кров» в українському політикумі.

А звідки ж беруться справжні відповідальні лідери нації? Ще у підростаючому поколінні вони формують громадянську позицію через активну участь у молодіжних політичних організаціях.

Саме так, наприклад, перші кроки у політику робила «залізна леді» Маргарет Тетчер, яка очолювала Cтудентську Консервативну асоціацію в Оксфорді (Student Conservative Association at Oxford ). На провальних для консерваторів виборах 1950 року 25-річна Тетчер стала наймолодшою жінкою-кандидаткою до британського парламенту і отримала підтримку 36,2% голосів виборців.

Кожна велика партія в Німеччині опирається у своїй роботі на молодіжне крило, яке працює з молоддю у вищих начальних закладах (Sozialdemokratische Partei Deutschlands/ Jusos; Die Freie Demokratische Partei/ Junge Liberale; Nationaldemokratische Partei Deutschlands/ Junge Nationaldemokraten). Окрім цього, у Німеччині з 1952 року діє Федеральний центр політичної освіти (Bundeszentrale fur politische Bildung). Також у кожній із земель є окреме відомство політичної освіти, що фінансується із регіональних бюджетів – загалом виділяється більше 1 000 000 000 грн щорічно.

У британській системі освіти, яка визнана однією з найкращих, політична освіта закріплена на законодавчому рівні. Зокрема, у законі Великобританії про освіту (Education Act 1996) прописано дві окремі статті: ст. 406 «Політичне виховання» (Political indoctrination) та ст. 407 «Обов’язок забезпечити збалансоване висвітлення політичних питань» (Duty to secure balanced treatment of political issues).

В Україні політична освіта в університетах, як і при совку, далі «под запретом». Громадські організації у вищих навчальних закладах фактично заборонені. Навіть у передовій Києво-Могилянській Академії студентські організації можна порахувати на пальцях двох рук.

І взагалі – лише 2,5% сучасної української молоді, тобто в рамках соціологічної похибки, є членами громадських організацій. До прикладу, у Норвегії цей показник сягає 80%, а пересічний студент австрійського університету є членом 5-7 громадських організацій.

У середньостатистичному університеті англосаксонської освітньої системи кількість студентських організацій вимірюється сотнями, в тому числі йдеться і про політично спрямовані. Всі вони не лише шляхом повідомлення легалізуються в університеті, але й отримують десятки і сотні тисяч доларів фінансової підтримки від університету.

Стаття 6 Закону України «Про вищу освіту» стверджує незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій. Ба більше, закріплює на законодавчому рівні міф, що вищі навчальні заклади поза політикою. Звучить красиво: «стерильні» студенти, які закриті від посторонніх впливів. Але як ж тоді сформувати цілісну особистість, відповідального громадянина з широким світоглядом і критичним мисленням?

Міф про відсутність політики у наших ВНЗ розвіюється як тільки оголошуються вибори. Студентами торгують оптом та в роздріб. Останні й не сильно пручаються. Як наслідок, одним партіям хліб та сіль, інші – persona non grata. Ну і звісно! Виключно «поза політикою» ректори балотуються в ті чи інші ради, опираючись на байдужу підтримку власних студентів. І оскільки в цілому молодь поза політикою, а ВНЗ особливо, то за рідким виключенням ці схеми вдало працюють і сьогодні.

Чи буде розвиватись політична освіта в Україні за прикладом Німеччини, Великобританії чи США – не так важливо. Але точно зрозуміло: перед нами два шляхи. Перший – і далі дивитись на молодь крізь пальці та розкидуватись пустопорожніми гаслами на кшталт «Дорогу молодим», при цьому не здійснюючи реальних кроків для її залучення до політичних процесів. Другий – як мінімум, прописати норму про політичну освіту у законопроекті №3491-д «Про освіту», який Верховна Рада прийняла в першому читанні за основу. Як максимум – створити умови для всебічного розвитку студентських і навіть шкільних громадських ініціатив у вищих навчальних закладах, в тому числі через фінансове стимулювання підтримки таких ініціатив. Вибір завжди залишається за нами…