Іван Крулько: Надія Савченко - в'язень совісті

Іван Крулько: Надія Савченко – в’язень совісті

Справа Надією Савченко показує, що вона вже здобула перемогу не тільки над суддями, а й над режимом Путіна.

Оскільки вона своєю стійкістю показала, як можна навіть в таких умовах захищати свою країну. І ми всі дуже сподіваємося, що незабаром вона опиниться в Україні. Це справедливо, адже ні на території Росії, ні на території України вона не скоювала жодного злочину.

Усі матеріали справи – надумані. Справа розвалилася. І тільки тому, що в Росії, на жаль, немає вільного суду, Надія Савченко отримала 22 роки ув’язнення. Навіть якщо порівняти її справу з подібними щодо громадян Росії – вони отримали по 14 років. Можна порівняти два процеси, два вироки – і зробити висновки.

Звичайно, вона – в’язень совісті. Після цього судилища Надія цілком підпадає під визначення політв’язня. Щоб тримали у в’язниці статус народного депутата, який є членом ПАРЄ, – це сталося вперше, це прецедент!

Але треба зазначити, що Надія під час всього процесу трималася досить гідно. Звичайно, сухе голодування – крайній захід. Ми дуже переживали за той вибір, який зробила Надія, оскільки це питання життя і смерті. Але її тиск зіграв важливу роль… Повірте, це має дуже сильний тиск і в Україні. Хоча ми розуміємо, що можливості України в цьому плані досить обмежені. Оскільки ми маємо справу з дуже непрогнозованими діями Кремля, який не гребує будь-якими методами для досягнення своїх цілей. І життя громадян Росії, тим більше громадян інших країн, взагалі ніякого значення не мають.

Застосовувати слово «імідж» до пана Путіна – це навіть якось не з руки, скажу вам відверто. Мені здається, що там вже всі розуміють, з ким мають справу. І мене найбільше цікавить доля наших хлопців, які там перебувають, як їх витягати. Подивіться, яка безглуздість зі справою Олега Сенцова. Спочатку намагалися довести, що Олег Сенцов – «громадянин Росії». Він говорив: «Ні, я ніколи не отримував громадянство. Я – громадянин України». А йому все одно пояснювали: «Ні, ти – «громадянин Росії». Можна навести багато прикладів і щодо інших хлопців, яких судили.

Я періодично спілкуюся з нашими громадськими діячами, які були засуджені ще радянським режимом, які за надуманими справах пройшли ГУЛАГ. Дуже багато спільного з тим, що ми зараз спостерігаємо щодо громадян України, і тим, що було в Радянському Союзі. Почерк такий самий, ті ж судді, ті ж прокурори. Тобто все дуже схоже, і навіть звинувачення ті ж. Тут можна наводити багато прикладів, і вони будуть потрапляти просто в «десятку».

Щодо використання Надії в російській пропаганді, я згадую реакцію Надії на тих двох пранкерів, які розігрували її адвокатів. Її реакція була дуже адекватною. Вона сказала, що це не має для неї ніякого значення. Так само, на мою думку, для неї не має ніякого значення і реакція пропагандистів. Тобто вона обрала свій шлях, і вона цей шлях чесно витримує. Вона веде свою «маленьку війну» за ґратами і показує, що одна людина, жінка з дуже вольовим характером, може протистояти цілій машині – і врешті-решт перемогти. Ось такий шлях Надії. І мені здається, що вона вже увійшла в історію як людина, яка дійсно може вважатися героєм своєї країни, вона і є ним для України.

Чесно зізнаюся, що не так часто дивлюся російське телебачення в Україні. Навіть коли була така можливість, я цього не робив. Але коли приїжджав на суд до Наді Савченко, періодично включав телебачення. І чомусь мені згадалося, що на початку 90-х був екстрасенс Чумак, який через телевізор «заряджав» тазики з водою. Якщо подивитися російські «Новости» – це крутіше, ніж Чумак. Як вдається називати біле чорним, а чорне білим, одурманювати народ – це, звичайно, дивовижні речі. Але це, на жаль, на мільйони людей діє, вони вірять всьому, що показують «по ящику».

А що стосується «інформаційної війни», – мені б хотілося, щоб Україна, яка повинна вести свою інформаційну політику, в тому числі за кордоном, робила це більш ефективно. І тут ми повинні визнати, що російська інформаційна машина, пропаганда працює досить ефективно. І ми, як держава, протягом багатьох років, навіть до військової агресії Росії проти України на Донбасі і до незаконної анексії Криму були жертвою інформаційної політики, яка готувала українських громадян до тих сценаріїв, які потім ми побачили на власні очі після Революції гідності в Києві.

Сьогодні Надія Савченко вже є досить сильним фактором української політики, вона має дуже великий авторитет серед українських громадян. Думаю, що всі громадяни України знають про те, що Надія Савченко перебуває в ув’язненні в Росії. Вона – командний гравець, і як командний гравець, я сподіваюся, вона принесе дуже багато користі для нашої держави і для нашої політичної сили. Ми її вважаємо невід’ємним членом нашої великої команди «Батьківщини». І дуже сподіваємося, що вона тільки зміцнить наші позиції, її чесне і правдиве слово буде дуже важливим, його дуже не вистачає, в тому числі, в українській політиці. Я з великим очікуванням і позитивом чекаю повернення Надії. Їй треба буде поправити своє здоров’я, вона його дуже сильно підірвала в російській в’язниці, на жаль. Але, знаючи Надію, вона поправить своє здоров’я дуже швидко, мені здається, і повернеться до активної політичної діяльності в парламенті.

У мене є власний досвід, коли я зіткнувся з російським судом. Але я б хотів розповісти коротку історію про долю Надії Савченко в російській в’язниці. Ця історія дуже добре її характеризує як особистість. Її якось посадили в відремонтовану камеру в якомусь із численних СІЗО, де вона була, і начальник СІЗО запитав, чи задоволена вона тим, що вона в відремонтованої камері.

Вона сказала: «Ні, не задоволена». І що вона буде задоволена, якщо вони відремонтують камери на усьому другому поверсі, де її утримували, всім іншим ув’язненим. І вона домоглася свого – всі камери відремонтували протягом тижня. Зробили косметичний ремонт. Запитали, чи задоволена вона. Вона каже: «Ось зараз я можу бути задоволеною. І спасибі вам, що ви створили хоч якісь умови для інших ув’язнених». Це – ніби характеристика Надії. Це вже нова історія її перебування в російській в’язниці.

А що стосується вашого запитання, – так, я зіткнувся з тим, що за те, що я користувався телефоном під час суду, переглядав інтернет, суддя вивів мене із залу засідань. Це було в Донецьку. Я вийшов. Я спочатку не зрозумів, що відбувається, тому що до мене підійшов чоловік у масці і з автоматом, правоохоронець, наставив на мене дуло і сказав: «Вам треба виходити». Потім вже я зрозумів, що мене просять вийти із залу засідань. А через деякий час мене пустили назад на засідання, оскільки в коридорі я робив більше шкоди для політичної машини Путіна, ніж в залі, оскільки почав давати там інтерв’ю. Мені всі канали відразу ж зателефонували. Але це окремий випадок.

А взагалі суду як такого не було. Суддів взагалі не цікавили доводи захисту. Всі доводи відхилялися, матеріали не бралися до уваги, оскільки вирок був запрограмований і написаний наперед. І все, що ми бачили, було бутафорією, показухою для того, щоб хоч якось обґрунтувати все те беззаконня, який ми бачили в суді над Надією Савченко.